листопада 2015
Чому Україна схожа на таксиста, який водить старі «жигулі». Колонка інвестбанкіра Ігоря Мазепи
Уявіть собі світ, де наша країна – це таксист, який заробляє на життя візництвом на старих “жигулях”, що дісталися йому у спадок від дідуся. Крім іржавої машини, він отримав у спадок багато шкідливих звичок (по-нашому, корупція). Через шкідливих звичок він часто хворіє, та й особливо заробляти не може – хороші клієнти якось не сильно хочуть сідати в іржаву і прокурену машину. Доводиться багато колесити, щоб якось зводити кінці з кінцями. До того ж, він набрав стільки боргів, що йому ось уже два роки ніхто в борг не хоче давати.
У цьому умовному світі, у таксиста є сусід – господар найближчої бензоколонки, який вважає таксиста своїм братом. Демонструючи свої братерські почуття, сусід навіть вирішив йому грошей позичити в той час, коли ніхто вже цього не робить. Але позичив ненадовго, і з умовою взаємної братської симпатії. Але якось взаємності не вийшло, і цей сусід побив таксиста – та так, що він не може сидіти за кермом стільки часу, як колись. А тут треба повертати борги … Що ж робити? Продати свій “жигуль” для виплати боргів і повністю втратити можливість заробляти?
На щастя, в сусідньому кварталі, знайшовся банкір (умовно назвемо його МВФ), який запропонував дати таксисту ще борг, і домовився зі своїми друзями, щоб вони не вимагали від таксиста борг ще кілька років. До того ж, банкір змушує таксиста позбутися шкідливих звичок і не витрачати більше, ніж той заробляє. Так от він підлікувався й підрихтував свою машину на гроші банкіра, а також кинув палити й почистив салон своїх “жилулів”, таксист отримав можливість возити більш примхливих, але і більш щедрих клієнтів з сусіднього кварталу. Ці ж клієнти, побачивши в таксисті перспективу, знайшли йому грошей для покупки іномарки (нехай в реальному світі це будуть інвестиції в українську економіку). Нова машина дозволила йому не лише скоротити витрати на бензин, але і дістати елітних клієнтів. Таким чином, через деякий час, таксист легко розрахувався з банкіром і його друзями, повернув інвестиції в свою іномарку і купив собі нову, прямо з салону. Загалом, вийшов на новий рівень життя.
Читайте також: Україна може оголосити мораторій за бондами Януковича – Яценюк
От якось так має виглядати перспектива України після того, як за допомогою МВФ їй вдалося реструктуризувати міжнародні позики. Від реструктуризації боргів, ми всі отримаємо економію в розмірі 4,6 млрд доларів тільки в цьому році, і ще 8,8 млрд доларів в наступні три роки. Так, уряд переконав кредиторів, що нам необхідна відстрочка, що ми готові до реформ і здатні сповна повернути всі борги через деякий час. Так, ми отримали від кредиторів і співчуття, і довіру, і кредити, але на їх повернення і краще життя нам потрібно буде набагато більше грошей – для модернізації нашої економіки. Новий рівень – це залучення більш дорогого і більш вимогливого акціонерного капіталу. І нам не лише потрібно позбутися шкідливих звичок, але й повірити в себе, показати нашу перспективність – змінити інвестиційний клімат.
Таким чином, найважливіше, що дає нам закінчення боргової операції – це можливість почати нашу кредитну історію, та й наше життя, з чистого аркуша. Тобто, Україна знову може стати надійним позичальником на міжнародному ринку, тому, що ярлик країни-банкрута, що з’явився у нас ще влітку 2013 року, практично знято. І ми не можемо упустити цей шанс, інакше ярлик банкрута приклеїться до нас назавжди.
А що ж сусід – запитаєте ви? Він не захотів відкладати повернення боргу, пояснюючи це тим, що він особлива, найближча таксисту людина. Та й до того ж він і так вже пішов на поступки таксисту – з учорашнього дня він продає йому бензин без націнки до ціни інших бензоколонок. Сусід навіть пішов скаржитися банкіру – мовляв, ненадійний товариш, цей таксист. Але не тут-то було – банкір і його друзі вирішили, що сусід нічим не краще за них – або він з ними допомагає таксисту, або нехай іде в суд вимагати погашення боргу. А там таксист йому ще й зустрічний позов пред’явить – за нанесення тілесних ушкоджень.
http://finance.liga.net/economics/2015/11/17/opinion/45811.htm