квітня 2015
У 2015 році ВВП України складе лише близько 85 млрд дол.
Такий самий ВВП у нас був десять років тому.
Я вже мовчу про те, наскільки мізерна ця сума в порівнянні з доходами приватних західних компаній.
Про що це каже? Про те, що ми застрягли у часі.
Можна скільки завгодно звинувачувати обставини – кризу 2008 року, зовнішніх агресорів – ПТН ПНХ – або попередників, але все це лише каталізатори наших проблем, а не їхня реальна суть.
Так, були зовнішні шоки, але 2009 року чомусь Польща зуміла показати зростання на 2,6%, коли наш ВВП падав зі швидкістю -14,8%.
Так, є зовнішня агресія, але чомусь міжнародних фінансистів більше турбує корупція та неквапливість реформ, а не військова загроза зі сходу.
Про попередників, яких ми самі вибирали, навіть і говорити не хочеться.
Вважають, що прорахунки керівництва країни – і є основною причиною нашої пастки бідності. Безперечно. Але є й інший бік медалі: політики є дзеркальним відображенням запитів та настроїв громадян.
Так уже влаштовано демократію. Якщо звичайний українець не бажає платити повну ціну за газ і хоче, щоб держава його утримувала, то політик орієнтуватиметься на це. І начхати на всі тяжкі наслідки такої щедрості.
Ось і виходить, що наше стійке зростання і благополуччя країни є прямим заручником світогляду пересічних громадян, які обожнюють популізм, патерналізм і будь-яку іншу халяву, за яку нібито платить хтось інший.
Про таке поняття як “українська історія успіху” – вкрасти з бюджету і не потрапити до в’язниці, – мабуть, навіть згадувати не варто.
Як вирватися із цього замкнутого кола? Звичайно, було б добре отримати свого Лешека Бальцеровича або Лі Куан Ю, який, незважаючи ні на що, поламає такий відсталий, але такий звичний спосіб життя українців.
Але поки ми чекаємо “того самого” лідера, я пропоную соціально активним громадянам зайнятися просуванням тих ідей та принципів, які відкриють шлях до повноцінної самореалізації нашого суспільства.
Ні, я не говорю про лобізм. Я говорю про створення правил гри, зрозумілих та прийнятних для всіх чесних гравців. Ні, я не кажу про заробляння тут і зараз. Я говорю про створення стабільних умов для здорової конкуренції, які справедливо і системно виштовхуватимуть нагору найкращих.
І ні, я не говорю про вибори. Я говорю про громадський рух, який може стати реальним “адвокатом здорового глузду” у діалозі суспільства та влади.
Передчуваю питання, яке відношення бізнесмен має до громадських рухів, і де гарантія незаангажованості. Відповідаю.
Такий рух вже з’явився, він називається “Ціна держави”. Рух виховує у громадян почуття власності щодо бюджетних грошей і відучує від звичної думки, що держава за все заплатить.
Ми з колегами хочемо цю ініціативу підтримати, і закликаємо вас до цього. Впроваджує її аналітичний центр “CASE Україна”, і це гарантія незаангажованості процесу.
Як це буде працювати, і чим ми займатимемося?
Це буде співпраця think tank та бізнесу за моделями кращих світових аналітичних центрів, таких як Bruegel та CEPS, де бізнес визнає право центру на незалежні висновки, а центр за допомогою фактів та аргументів зобов’язується боротися з популізмом у головах пересічних громадян.
У якій формі висловлюватиметься наша робота? У формі “соціального аудиту”, просування принципів evidence-based policy, різних освітніх кампаній.
Наприклад, мене як платника податків хвилює, як можна заощадити на держапараті та ефективніше використати сплачені мною податки. “Соціальний аудит” – незалежний, некомерційний аналіз – може дати відповідь на це питання.
Реформатори в уряді – це добре, але незалежний погляд дуже важливий. Як показує практика розвинених країн, саме в дискусії з громадянським суспільством і народжувалися західні інститути, про які ми любимо згадувати.
Як можна до нас приєднатися?
Ми хочемо працювати на принципах зростаючоїпідтримки, коли жоден із спонсорів не має вирішального впливу на процес (працюємо без олігархів).
Для людей, які хочуть брати активну участь у житті ініціативи – обирати бізнес-раду, визначати теми для досліджень – ми передбачаємо повноцінне членство в ініціативі.
Для тих, хто просто зацікавився окремим проектом, наприклад, як обрізати функції санепідстанції та заощадити на її утриманні, можна обмежитися підтримкою окремо взятого напряму.
Навколо “Ціни держави” ми хочемо зібрати людей, які хочуть творити, а не просити. Людей, які втомилися від споконвічної дискусії про те, “хто має нагодувати українців”. Ми маємо намір залучити бізнесменів, які прагнуть, щоб держава, зрештою, їх обслуговувала, а не “доїла”.
Живемо у цікавий час. Вікно можливостей широко відчинене. Нам не можна упускати свій шанс.
