липня 2015
Ексклюзивне інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” генерального директора інвестиційної компанії Concorde Capital Ігоря Мазепи
Нещодавно у Нью-Йорку пройшла організована вами інвестиційна конференція. Зрозуміло, що ключові питання, які обговорювалися там, стосувалися реструктуризації. Проте, що ще цікавить інвесторів?
Утримувачів українських суверенних бондів, так само як і власників корпоративних бондів, насамперед цікавили питання операційного характеру – успіхи чи неуспіхи компаній, у які вони інвестували. Керівників інвестиційних компаній, фондів та прямих інвесторів цікавила тема реструктуризації. Крім того, всіх хвилювало питання, перебуває Україна в стані дефолту чи ні, плани уряду щодо життєво важливих змін у країні.
А ідея створення з України “Китаю Європи”, про яку говорив Михайло Саакашвілі з огляду на суттєве падіння рівня зарплат у доларах?
Якщо подивитися, хто ще у світі так мало заробляє, як в Україні – $50 на тиждень або $200 на місяць – то, мабуть, ніхто. В’єтнамці вже давно так мало не заробляють, китайці теж давно заробляють $500 на тиждень. Тому Україна має, в принципі, всі шанси повторити той шлях, який пройшли такі східні країни як Китай, В’єтнам, Південна Корея, Тайвань, Малайзія. Але для того, щоб це реалізувати, у влади має бути сила волі, прагнення і бажання наполегливо працювати. Те, чого, на жаль, поки що ніхто не помічає.
Хто зараз першим готовий прийти до України – це стратеги, чи хтось інший? Джордж Сорос у вас говорив про якісь мільярдні інвестиції, хоча він, на мою думку, ніколи не був стратегом?
Д.Сорос, будучи портфельним інвестором, у деяких індустріях виступає як стратег, у тому числі в телекомунікації та інших вузьких спеціалізаціях. Разом з тим, значна частина людей, які були на конференції, це ті, що називаються private equity інвестори, які активно дивитися як на приватизацію, так і на існуючі можливості. До речі, приватизація не дуже багатьох і манить, бо коли ти купуєш якийсь актив під час приватизації, тобі необхідно докласти набагато більше зусиль, праці, управлінських витрат, щоб цей актив переорієнтувати та поставити на потрібну колію.
>
Тобто, розгребти старе?
Так, розгребти старе, особливо якщо це стосується людей, яких необхідно звільнити, адже це завжди велика проблема. Це проблема на Заході і тим більше проблема в Україні. Друга річ – державні компанії завжди були джерелами безпрецедентної крадіжки. Наприклад, Одеський припортовий завод (ОПЗ), якщо поцікавитися скільки він заробив минулого року, то, напевно, можна знайти цифру, звичайну статистичну, приблизно 300 млн. грн. Але, якщо застосувати звичайну математику в стовпчик, то з твору цін, які були середньозважені за минулий рік та обсягу виробництва ОПЗ, можна зрозуміти, що він заробив $50-70 млн. Де різниця, напевно, потрібно запитати у директора. охолоджують запал можливих інвесторів. За багато років, що ці підприємства перебували в державних руках, у корумпованих руках, де чиновник, м’яко кажучи, не найкращий управлінець, і просто були доведені до банкрутства. Купивши такий завод, або підприємство, в нього необхідно інвестувати ще багато десятків чи сотень мільйонів доларів, можливо навіть мільярди. З іншого боку, у приватизації є і свої плюси – це перспективи, які відкриваються для покупців. Для іноземця це також можливість купити дешевше.
Питання як до інвестбанку, зараз час продавати чи ні, і що продавати?
Я ніколи не витрачаю час на такі дискусії, я вважаю, що час. Навіть при тому, що все дійсно коштує дуже дешево, однаково час. Крім того, якщо воно ще якийсь час керуватиметься таким чином – руками чиновника, то там точно буде розруха, і незабаром нічого буде продавати – вартість об’єкта буде нуль. Тому краще продати за ціну, яку дасть ринок на відкритому тендері, ніж якщо ці об’єкти розграбують чиновники.
Уряд вирішив залучити радника під час приватизації “Центренерго”. Як ви вважаєте, для решти об’єктів це доцільно?
Мені здається приватизація будь-якого великого об’єкта, який має хоч якусь вартість, завжди має доцільність залучення радника. Навіть якщо раднику вдасться підняти вартість на 30-40%, якщо не в рази, то на тих цифрах та масштабах, які передбачає приватизація, це величезні гроші. Це десятки, якщо не сотні мільйонів доларів, тим більше, якщо ми говоримо про ОПЗ та порти.
Які ще великі об’єкти виставлені на продаж, як Сумихімпром, наприклад?
