серпень 2015
Щорічно Україна втрачає десятки мільярдів гривень через неефективне управління держпідприємствами
Тема приватизації державного майна у нашій країні давно стала предметом політичних спекуляцій, особливо напередодні виборів. Тому хочеться сказати кілька слів про те, що зараз відбувається з державними підприємствами, і навіщо приватизація потрібна кожному українцю.
Почнемо з того, що приватизація – це добрий спосіб поповнити державний бюджет. Останні 10-15 років законодавці планували в бюджеті величезні суми доходу від приватизації – від 10 до 20 млрд грн, але ці плани виконувались лише двічі за історію України. 2005 року, коли було продано Криворіжсталь, та 2011 року, коли було продано Укртелеком.
Другий не менш важливий аспект – суттєва частка ВВП, більш як третина, досі генерується державним сектором. У такій ситуації жодних розмов про формування стабільного та сильного середнього класу, який би був економічно активним агентом у країні, й мови не може бути. Тільки приватизація дозволить вирішити проблему його відсутності.
Третє, це те, що держкомпанії завжди є джерелами корупції, маніпуляцій та крадіжок для чиновників та їхніх дахівників. Якщо компанія знаходиться у приватних руках, під управлінням кваліфікованого менеджменту, це докорінно змінює картину операційного управління. Приватний інвестор вкладає свої гроші в підприємство та зацікавлений у його прибутковості та максимальній ефективності.
Розмовляючи із закордонними інвесторами-стратегами, ми часто чуємо про те, що при приватизації українських держпідприємств має бути закладено дисконт щодо аналогічних приватних компаній. Це з неефективним управлінням, злодійством, тіньовими схемами виведення грошей та майна підприємств. На виправлення наслідків такого управління можуть піти роки роботи та колосальні інвестиції. Держкомпанії – це завжди найбільше джерело наживи чиновників. Тому я завжди буду прихильником приватизації. Щороку десятки мільярдів гривень “сифоняться” з держкомпаній повз державний бюджет. Наразі потрібна політична ініціатива, щоб це все змінити.
Винятком може стати атомна та гідроенергетика. Можливо, варто залишити в руках держави та частину залізниці, наприклад, залізничне полотно. Решту необхідно віддати приватним компаніям, щоб вони оперували на державному полотні. Не виключаю, що ми дочекаємось того часу, коли приватні компанії будуватимуть свої залізничні полотна, швидші, надійніші, безпечніші. Наприклад, як це відбувається в Америці останні 200 років.
Найпоширенішою причиною відмови від приватизації, яку я чую від посадових осіб, є побоювання продати держоб’єкт за заниженою ціною. Це чистої води лукавство, бо лише на чесному, відкритому, прозорому конкурсі можна зрозуміти скільки коштує актив. Тобто, ти не знаєш, доки не спробуєш. Противники приватизації також посилаються на те, що держава не отримає добрих грошей через кризу, війну тощо. Я переконаний, якщо залишити все як є, то за три-чотири роки держава взагалі не отримає жодних грошей. Неефективне управління та крадіжка зроблять навіть потенційно успішні підприємства банкрутами. Чим раніше це все буде продано до приватних рук, тим менше у нас буде корупції в країні. При цьому необхідно, щоб народ розумів, хто купує державні активи. У цьому сенсі дуже важливий процес розкриття бенефіціарних власників, які стоять за покупкою. У жодному разі там не має бути корумпованих суддів, чиновників, високопоставлених ментів, прокурорів, щоб ті не змогли відмити свої гроші та легалізуватися через приватизацію.
19 серпня уряд вкотре переніс конкурс із продажу 5% Одеського припортового заводу (ОПЗ), який було намічено на 26 серпня. Чим викликане таке рішення зрозуміло з усього вищеописаного. За три робочі дні до конкурсу, коли іноземні інвестори вже завели гроші на рахунки, попередньо обмінявши долари у гривні, уряд готовий “кинути” всіх тому, що він нібито не готовий і не довіряє процесу приватизації, який сам і встановив. Я можу розцінювати подібні дії не інакше як черговий популістський крок перед виборами та небажання щось змінювати.
http://finance.liga.net/economics/2015/8/25 /opinion/44655.htm
